Василь Симоненко
Салюти
миру
В дні травневі, мріями багаті,
Коли щастя хлюпає з пісень,
Ми щороку зустрічаєм свято –
І встають у пам’яті дороги,
Ті,що довелося нам пройти,
Щоб багряний прапор Перемоги
Над рейхстагом гордо піднести.
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх серцям – віками пломеніти
На червоних наших прапорах,
Їх думкам – перемагать і жити
В наших творчих думах і ділах.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
І тому, коли надходить свято, -
Кожен рік у травні, навесні, -
Наші грізні бойові гармати
Салютують миру – не війні!
Василь Симоненко
***
Земля кричить. Шинкують кров’ю війни,
І падають занози від ярма,
І лиш годинник холодно й спокійно
Рахує дні, розтрачені дарма.
І без кінця – окопи, барикади,
Та над громадами кривавих тіл
Гриміли пишні і бучні паради
Нових Тимурів і Аттіл.
Це все було…Були
німі кургани,
І війни йшли не на життя – на смерть,
Гриміли залпи, і
ятрились рани,
І світ ішов,
здавалось, шкереберть.
І вся планета ніби
очманіла,
Людина в землю
заривалася, мов кріт,
А над землею бомби
стугоніли,
І падали тіла на
рваний дріт.
Це все було…О, не
забудьте, люди,
Своїх братів, що нині неживі,
Що руйнували світ
тиранства і облуди
І нищили в’язниці вікові.
О, не забудьте тих,
що рвались крізь багнети,
В степах поклали
голови свої,
Щоб більше нашу голубу планету
Не шарпали
розбійницькі бої.
Щоб не здригався
всесвіт малярійно
І небо не стогнало
від заграв,
Щоб нам годинник
радісно й спокійно
Віки ясної дружби
рахував!
